Нова професія - супроводжувач сліпих людей - з'явилася у Харкові завдяки ініціативі та старанням працівників Харківського соціально-реабілітаційного центру незрячих, створеного вихідцями школи-інтернату для сліпих. Це єдиний на теренах не лише України, а й усього пострадянського простору центр, який надає безкоштовну послугу із супроводу незрячих.
- Про подібну послугу для незрячих ми чули й раніше, але вона надавалася лише в найбільш розвинутих європейських країнах, - розповідає директор центру Сергій Москалець. - Звісно, за нинішніх наших статків для більшості сліпих харків'ян було б не по кишені скористатися комерційними послугами. Отож за допомогою центру зайнятості і за підтримки міської влади ми знайшли механізми ефективного функціонування нашої організації. На наш запит центр зайнятості направляє до нас на оплачувані громадські роботи тимчасово безробітних людей, які після певної підготовки за створеною нами методикою стають супроводжуючими незрячих, а міська влада віднайшла можливість для оплати праці постійних консультантів і регістраторів соціально-реабілітаційного центру.
Сергій Москалець зі своїми однодумцями розгортав діяльність громадської організації, починаючи з Московського району Харкова, де мешкає понад 150 тис. жителів, а сьогодні послуги надаються всім незрячим харків'янам, котрі потребують допомоги. У центрі працює 15 супроводжуючих. Зусиллями юриста Миколи Дубова та психолога Євгена Міцука для організації системної роботи створено комп'ютерну базу клієнтів та працівників. Завдяки спеціальній звуковій програмі обидва спеціалісти, що постійно протягом робочого дня чергують біля телефонів, заносять до комп'ютера заявки харків'ян, які потребують супроводу до лікарень, пенсійних фондів, ЖКГ, супермаркетів, нарешті, де сліпій людині важко самостійно вибрати товари. А ще до їхнього "пульту управління" надходять прохання виділити супроводжуючого для відвідання театру, кіно, концертів. І ці заявки центр соціальної реабілітації незрячих за найменшої можливості також намагається виконати.
- Бути очима для сліпого, це не просто виконання функцій поводиря, - розповідає один із найулюбленіших і найзатребуваніших клієнтами працівник центру Юлія Кульчицька. - Це і спілкування, і готовність та змога допомогти, порадити. Часто така співпраця між супроводжуючим і незрячим переростає у справжню дружбу.
До соціально-реабілітаційного центру Юлія потрапила, як вона говорить, за закономірною випадковістю. Кілька років сама перебувала на інвалідній групі, потім стояла на обліку в центрі зайнятості, а коли надійшла пропозиція попрацювати супроводжуючою, з радістю погодилася. Адже робота не потребувала цілоденної постійної зайнятості, а коли спробувала - прикипіла серцем і до колективу, і до нових друзів, яких хоч офіційно і вважають клієнтами, проте називати їх так не прийнято. Після тестування, навчання за методикою центру стала одним із найкращих фахівців зі супроводу, отож коли до офісу надходять телефонні заявки, то ледь не всі просять закріпити за ними Юлію Кульчицьку. Щедрої душі, високої культури, вона практично для кожного, хто потребує її допомоги, стає і провідником, і консультантом, і помічником, і просто надійним другом.
За дев'ять років діяльності соціально-реабілітаційний центр став справжнім осередком соціальної роботи для багатьох сліпих харків'ян, надав допомогу і надію, а ще - на власному прикладі своїх, таких самих слабкозорих працівників на ділі довів, що спільними зусиллями можна подолати будь-яку біду.
- До того ж центр не лише допомагає замовникам своїх послуг, а й створює робочі місця для харків'ян, спроможних виконувати таку роботу. Подолати б ще бюрократичні перепони... - з надією говорить Сергій Москалець, маючи на увазі тендери, які доводиться проходити і їхній громадській організації на право надання послуг незрячим. Через це щороку перші кошти, що виділяються з міського бюджету на оплату штатних працівників, надходять аж у квітні-травні. Звісно, правила для всіх однакові. Але ж правила існують лише тоді, коли є винятки.
